Она – лидер мнений: Оля Гамоля (@olka_gamolka)

Она – лидер мнений: Оля Гамоля (@olka_gamolka)

Кілька років тому Оля Гамоля виграла в лотерею Green Card та імігрувала до США. Про своє життя там і розповідає на своїй сторінці в Instagram, яку зараз читає близько 40 тисяч підписників. Ми поговорили з Олею про те, як це – бути «очима» своїх читачів в Штатах, на що справді схожа іміграція і до чого треба бути готовим, втілюючи свою American Dream.


Ми відкриваємо твій

instagram

, і що ми там бачимо?

Якщо відкрити мій Інстаграм, то зустріне вас солянка. Я не веду «вилизану» сторінку і не планую пости на два тижні вперед. Блог – це моя платформа для емоцій. Тут я пишу про свої факапи в Америці, про те, як на мене викликали копів чи про те, як я досі складно розумію сленг і діалекти англійської. Часто порівнюю «а як у нас, а у них не так», хоч буває дехто з аудиторії дратується, що я порівнюю дві різні країни, але більшість все ж таки зі мною зібрались, саме щоб почитати «а як там за бугром».


Аудиторія твого блогу почала рости до чи вже після переїзду?

Перші кроки до слави я робила ще до переїзду, в 2016 – виглядало це як «фотка у стіни». Тоді не було такої істерії щодо блогерства, тому я просто робила фото і в основному ділилась знахідками від українських дизайнерів, які теж тільки починали з’являтись. До переїзду у мене було близько п’яти тисяч підписників, а вже з імміграцією «понеслась». Після шести місяців жорсткої адаптації в новій країні я нарешті почала писати про свої американські будні і розвіювати міфи, що не все так класно, як нам показують в голлівудських фільмах.

Она – лидер мнений: Оля Гамоля (@olka_gamolka)


А як саме ти опинилась у Штатах?

Моя історія імміграції починається з думки «ну а раптом». Я не велика патріотка України, люблю багато міст і багато наших людей, але жити в Україні мені не хотілось. Спочатку думала про Європу, навіть подавалась на участь в Au Pair в Франції, але не склалось. В 2014 мої знайомі іммігрували в Штати і я їх безпардонно засипала питаннями «а що, а як». Друзі розказали, що виграли «грінку». Так я вперше дізналась про програму, а в жовтні 2014 подалась. На своє велике здивування, в травні 2015 я виграла, а в червні 2016 вже ступила на американську землю в аеропорту Чикаго. Маленька ремарка –  про Штати я ніколи не мріяла і не уявляла себе тут, але доля викинула виграшний квиток, тому вирішила, що варто спробувати.


Чому ти обрала саме Чикаго?

Все просто: тут жили єдині знайомі – ті самі, що мені порадили взяти участь в лотереї. Вони зустріли в аеропорту, дали короткий екскурс в «життя іммігранта», ще й прихистили на перший тиждень.


А сумніви щодо переїзду були?

Було страшно, не заперечую, але сумнівів не було. На момент імміграції я жила в квартирі чоловіка в Києві, мала непогану роботу і хороший дохід, який мені дозволяв і шопінг істеричний, і регулярні походи до косметолога, і так далі. Але ніяких «якорьків» у мене там не було; з рідних – мама в Рівному, яка плакала, але казала, що треба спробувати. Тому було цікаво спробувати щось нове, хоч і страшно було їхати в абсолютну невідомість.

Она – лидер мнений: Оля Гамоля (@olka_gamolka)


З ким ти переїхала до Америки?

Тут зараз буде уривок в стилі Санта-Барбара. Приїхала я з уже тепер екс-чоловіком і кицькою, яка з нами летіла через Атлантику на борту літака. Після виграшу було прийнято рішення одружитись з моїм на той час бойфрендом, щоб було веселіше іммігрувати. Така практика (одруження після виграшу) не рекомендована і є ризик отримати відмову на обох, але ми спробували, бо були у стосунках п’ять років. Прилетівши сюди, все стало на місця,  і ми зрозуміли, що цілі у нас різні і рухаємось ми в різних напрямках, тому через кілька місяців уже в Штатах ми розійшлись і екс повернувся в Україну, а я залишилась в Чикаго з Оливкою.


Чим займаєшся там і що до цього робила в Україні?

Зараз я працюю в ІТ компанії на позиції IT Recruiter, до цього працювала в медичному офісі на рецепції та у фінвідділі, а перша робота в Штатах була в магазині китайського одягу. Бувало всяко, якщо коротко. В Україні я теж змінила кілька сфер: в 2012 році почала з готельної індустрії, потім був досвід роботи персональним асистентом в італійського інвестора, а далі працювала рекрутером в американській компанії.


Переїзд туди варто розцінювати як назавжди? Чи це просто тимчасовий експеримент?

Їхала я з настроєм назавжди. Зараз я теж не розглядаю повернення на Україну, мені в Штатах уже комфортно. Єдине мрію про якийсь теплий штат, бо зима в Чикаго мене вбиває.

Она – лидер мнений: Оля Гамоля (@olka_gamolka)


Що ти розповідаєш своїм підписникам про життя у Америці?

Моє улюблене – це певно рубрика «ожиданіє-реальность». За це у мене дуже багато хейтерів, бо думки у всіх суб’єктивні і я теж не претендую на звання «Міс Об’єктивність».

Якщо коротко, про Штати я нічого не гуглила і особливо не знала до імміграції, більшість моїх уявлень – з кінофільмів. Відповідно, коли я потрапила в реалії, то чесно кажучи була в шоці, що тут теж можна в черзі за документами стояти дві години, що тут теж є пофігістські держпрацівники, що на американських дорогах теж є ями і можна залишити колесо (це я вам кажу з досвіду шиномонтажу о другій ночі посеред швидкісної автомагістралі). Тут теж є зверхні американці, які можуть до тебе зневажливо ставитись і кидати фрази «іди вчи законодавство чи хоч школу закінчи». Славетна медицина в Америці – це велика тонна заплутаної бюрократії, і так далі.  Є і тонна приємностей, типу кондиціонери в автобусах, все продумано для людей, купа дрібниць, які одразу ж і не згадаєш, бо вже звикла і вони полегшують тобі життя. Але статистично, людям цікаво читати «скандали-інтрігі-раслєдованія».


А про що тебе найчастіше питають?

Найчастіше просять пораду про переїзд, заповнення анкети на «грінку», деталі адаптації уже в Штатах, ну і звичайно «а як у них там, а у нас вот так».


Ти завела канал на

YouTube


.

Навіщо?

Ох, завела і зараз абсолютно не можу на нього виділити час. Перш за все, хотіла поділитись своє історією переїзду і розказати людям деталі і так далі. На жаль, сама зустрічала тонну «новоспечених» блогерів, який один голосніше другого кричать, як в Америці все класно/дешево/доступно/легко. Мені здається, не кожен хоче і готовий ділитись своїми факапами і падіннями. Ніхто в соцмережі не буде писати, як плакав в подушку перші роки імміграції, але таке чекає усіх і немає чарівної пілюлі. Ну, звичайно, якщо ви не летите по візі нареченої до вашого Sugar Daddy (жартую). Тому я вирішила писати, як є: тут є свої проблеми, є бюрократія, є купа підводних каменів і розчарувань. Але також Штати дуже красивенні і різнобічні, і стільки всього тут є, що хочеться побачити. Сподіваюсь, буду і далі це показувати на YouTube.

Она – лидер мнений: Оля Гамоля (@olka_gamolka)


Як тебе змінило життя там?

Складно сказати, бо це, певно, видніше людям збоку, ніж мені самій. Можу точно сказати, що стала сильнішою, бо Америка слабких не любить. Потрібно важко працювати і рухатись до своєї цілі. Я стала більш прямолінійна – якщо мені щось не подобається, я про це скажу. Основна зміна – навчилась фільтрувати людей, як би сумно це не звучало. Після переїзду випливає багато далеких знайомих, які пишуть «привіт, що нового», а потім починається «вишли Айфон» і так далі. Так само і серед діаспори – тут є різні люди, і більшість шукає вигоду або можливості тебе використати, потрібно бути обережним і фільтрувати всю інформацію.


Назви три слова, які характеризують Америку?

Я одне скажу на англійській – diversity. Це стосується і районів, і людей, і видів занять.

Свобода, бо тут про це кричать на кожному кроці, хоч і зараз ця свобода досить умовна, а інколи навіть перебільшена (особливо, коли свобода самовираження виявляється чуваком в спідній білизні на сусідньому кріслі в метро) Тут можна побачити все, і навіть те, чого хотілось би і не бачити (сміється).

Можливості – так, тут важко, так, зараз законодавство все більше і більше тисне на малий та середній бізнес, бо Трамп лобіює багато монополій. Все ж, тут можливостей багато, і якщо ти хочеш працювати на себе, чи відкрити пельменну – це можливо, хоч і не легко.


А розкажи про факапи в новій країні. Вони ж у тебе були?

Зараз вже всіх і не згадаю, але коли тільки приїхала, то на автобусі проїхала свою зупинку. Тут не прийнято вигукувати свою зупинку, а є спеціальні кнопки або шнурочки, які подають сигнал водієві. Я ж того не знала, і покаталась довше.

Другий найбільш болючий факап був з кидаловом на квартиру. Я писала у себе в Instagram, тут є така штука як Credit Score – це показник, який показує, чи можна тобі довіряти в фінансовому плані. Ця цифра залежить від вчасних оплат комунальних, від кількості кредиток і кредитного ліміту, чи виплачуєш ти це все вчасно і так далі. Ну коли ти три дні в країні, ти навіть не знаєш що це, про який скор можна говорити. Але це не завадило одній болгарці-ріелтору нам зеленим набрехати, що квартиру нам дадуть, треба лиш Application fee (стандартна процедура, в середньому 40-80$ з людини) заплатити. Зрозуміло, ми попрощались із 40$ і квартиру нам ніколи не дали, бо ми зелені іммігранти.

Ще один факап був влітку, коли американка викликала на мене копів. Жила я тоді в районі, де дуже мало паркомісць на вулиці, а я чекала гостей. Тому я вийшла на вулицю і зайняла собою паркомісце. В результаті, перед нашою машиною їде американка, яка досить агресивно зарулює на моє паркомісце, вигукуючи MOVE! і зупинившись колесом за кілька сантиметрів від моєї ноги в шльопках. За нею стояла наша машина, але вона заблокувала вулицю і кричала, що я тут «понаїхала» і мені треба в школі повчитись. В результаті вона викликала на мене копів, хоч за два метри від неї було ще одне вільне місце. Копи сказали, що я не права, бо тільки ТЗ може займати паркомісце. Образливо було страшно, але наше місце залишилось нам, а жіночка поїхала на те інше місце, щоб не блокувати рух машин.


Що в Америці тобі подобається, і навпаки?

Тут можна говорити довго. Точно мені не подобається їх система медичних страховок. Попрацювавши в медофісі, мені стало страшно, наскільки це корумпована і бюрократична сфера. Я досі не дуже розумію цю схему з кредитками. Ти не можеш користуватись просто дебіткою, бо тоді ти не будуєш історію. В результаті, ти змушений брати кредитку, користуватись нею і тоді її погашати з дебітки. Втричі більше рухів. Плюс, кредитку дуже юзати теж неможна, бо тоді ти теж ненадійний, бо використовуєш багато кредиту. Каша-малаша, як то кажуть.

Стосовно того, що подобається –  тут все для людей. Є тонна дрібниць, які створені, щоб полегшити тобі життя. Автобуси на автопневмі опускаються до рівня тротуару, щоб старші люди не піднімали високо ноги. Ті ж кондиціонери всюди (хоч інколи я і замерзаю від них). Люблю американське ставлення до життя і ці постійні посмішки на обличчі, хоч в більшості вони і фейкові. Мені подобається, що касир завжди запитає, як твій день, а то ще й пожартує. А найулюбленіше – це бачити, як тут живуть пенсіонери, не всі звичайно, але лиш тут я зустрічала дві щасливі сиві голови, які катаються по даунтауну на кабріолеті. Тут на дорогих машинах завжди люди старші, і ніхто не соромиться купувати спорткар в 65+ і кайфувати від життя. Хотілось би, щоб і в Україні старші люди жили на повну.

Она – лидер мнений: Оля Гамоля (@olka_gamolka)


Ти ведеш свій instagram українською. А в Америці більшість свого часу якою мовою спілкуєшся?

Я б сказала, що спілкуюсь страшною солянкою з трьох мов: українська, російська і англійська. Мій бойфренд говорить російською, тому я постійно беру русизми, більшість термінів я теж вже використовую на англійській, і буває, що можу виразити думку на англійській швидше, точніше і набагато легше, ніж українською. Мама інколи свариться, бо в розмові я вживаю англійські слова і навіть не помічаю за собою.


Але все ж таки, Америка – це тепер твоя мрія?

Я не можу сказати, що це моя мрія, що я планувала тут бути, жити і іммігрувати. Так склалось і я тут, і зараз я тут щаслива. Але я б не сказала, що сама Америка спрацює як панацея і зробить людину щасливою. Мрії здійснюються незалежно від географії, хоч певно на Балі легше бути щасливим і безтурботним. І якщо ваша мрія – це саме Америка чи імміграція, то треба хоч мінімальні кроки в цьому напрямку зробити, і можливо саме вам випаде той самий щасливий лотерейний квиток. Але в будь-якому разі, я не хочу прозвучати адвокатом імміграції – це складний шлях і імміграція не вирішує проблем, а може їх навіть і створює. Мені часто пишуть люди, що у мене тут машина/дім/хороша робота/троє дітей/все прекрасно, але може іммігрувати? Моя порада – зважити всі «за» і «проти», підготуватись починати все з нуля, а то й з мінуса. Бо якщо ти іммігруєш, ти прилітаєш в статусі, як я кажу, «дніще». Ти нікому не потрібен і таких як ти тут мільйони, потрібно довести, чому ти – особливий. В моєму випадку, Америка «обнулила» все, що я мала, а зараз я щаслива і будую свою сім’ю тут. In any case, я бажаю всім удачі в здійсненні омріяного, бо мрії існують для того, щоб ї здійснювати.

Комментарии запрещены.